800 слів про мого наукового керівника-консультанта, професора Рожицького Миколу Миколайовича, які я не можу не сказати…
Знайомство з Миколою Миколайовичем почалось у 2001 році на 3-му курсі університету під час його лекції з «Біофізики», яку він почав з розповіді про біохемілюмінесценцію. Тоді я вперше прояснила для себе, чому світились світлячки (дитячі спогади про темні літні ночі в Сочі). Можливо від цього прозріння про світляків у мене з рук випала ручка, яка була зразу ж підхоплена Миколою Миколайовичем. Цей жест я оцінила не менше, чим розповідь про біохемілюмінесценцію. Пізніше з’ясувалось, що купання в джерелі у Саржиному Яру і відсутність потягу до шоколаду – у нас спільне. Тому рішення про вибір наукового керівника для магістерської підготовки здалось мені правильним і було підтриманим з боку М.М. Так співпало, що в день захисту моєї магістерської роботи надійшло повідомлення про отримання першого гранту від УНТЦ, керівником якого був проф. Рожицький. Вирішилась моя професійна доля на найближчі десять років, – я долучитись до спільної справи – розбудови лабораторії «Аналітична оптохемотроніка». «Ані дня без гранту», – казав Микола Миколайович і мав рацію, оскільки наукова група під його керівництвом на конкурсній основі виграла 4-и міжнародні проекти, які йшли один за одним (з 2005 по 2013 роки). Це був безпрецедентний випадок не тільки на рівні нашого університету, а й на рівні України. Так, лабораторія «Аналітична оптохемотроніка» отримала нове дихання – під егідою М.М. за рахунок грантів було проведено ремонт її приміщень, закуплено нове високотехнологічне обладнання. Згадується, як співробітники лабораторії зранку до смерканку займались столярними, слюсарними та іншими чорновими роботами, до речі, часто під насмішки колег з інших підрозділів. Зате потім на новій матеріально-технічній базі лабораторії розпочалася інтенсивна наукова робота – експериментальні дослідження, що тривали до ночі, публікації, звіти, конференції, виставки… Завдяки Миколі Миколайовичу багато хто з нас, його учнів, вперше побачили науковий світ за межами України, познайомились зі світовою науковою спільнотою… Свідомість розширилась… Збільшились масштаби мислення… Признаюсь, що в бочці з медом (аспірантура під керівництвом М.М.) – була не одна ложка дьогтю… Суперечки, гримання дверима, заяви на звільнення – це також було частиною процесу, але загартувало характер, – за що я теж вдячна своєму Професору. Мабуть, тому згодом він запропонував мені і докторантську підготовку, – і за це йому велике спасибі… …Вже майже 40 днів його нема з нами. Це важка втрата не тільки для рідних, а й для нас – його учнів і колег. … Присутність таких людей, як проф. Рожицький, у кожному університеті – на вагу золота. І річ не тільки в тому, що він був талановитим вченим та педагогом. А перш за все тому, що він – надзвичайно висока Людина у своїх філософських роздумах про місію Вченого і Педагога у сучасному прагматичному світі матеріального зиску. Неординарні думки Миколи Миколайовича, світогляд, інтелект, ерудиція, надзвичайна далекоглядність, багатогранність, манери та харизма – не залишили байдужими нікого, хто мав нагоду поспілкуватися з ним. Завжди елегантний, з легким шлейфом вишуканих парфумів… – його шляхетність разюче кидалась в очі. Впевнена, що ці думки поділяю не тільки я…Особисто для мене М.М. був справжнім Гуру, бо не тільки дав путівку у шлях науки, але й призвичаював до «високої планки» у всіх сферах життя. При всьому цьому Микола Миколайович мав складний суперечливий характер, іноді дозволяв собі нечувані зухвальства. «Ортодоксальний фізик», «збурювач спокою на кафедрі» – так його частенько називали в кулуарах. Але попри все, можливо, саме ці особливості характеру часто рухали ним, відкриваючи ті двері, в які інші, навіть, не спробували б постукати. Так, жага до всього нового та неординарного привела його на ЦНСІМ, де він почав навчати фізики іноземних студентів, які, до речі, дуже його любили. Згодом, прокладеним Миколою Миколайовичем шляхом, пішла вся кафедра, і тепер кожен 2-й на БМІ викладає англійською на «центрі Горбачова». У спогадах про нашого Професора не вдається відійти від піднесеної риторики, але, справді, він був дивовижною особистістю. М.М. прожив нелегке, але цікаве життя. Був дитиною війни, представником «золотої молоді» Харкова 60-х, студентом-відмінником, аспірантом, який згодом захистив свою кандидатську у «радянському Гарварді» – «МГУ»; чи не єдиним у Харкові доктором наук за двома спеціальностями одразу; непересічним меломаном із вражаючою колекцією дисків і пластин Елвіса, Сінатри, Джо Кокера та інших світових метрів. М.М. стверджував, що саме любов до джазу (а точніше до джазу «на кісках» у ті далекі часи залізної завіси) змусила його вивчити англійську. Згодом ця англомовність багато в чому визначила його долю в науці. Долання мовного бар’єру, комунікабельність, помножена на широку ерудицію, вишукані смаки і, безумовно, глибокі наукові знання, дали можливість ММ «обрости» стійкими особистими контактами з міжнародною спільнотою (науковою і не тільки). У свій час це зіграло мало не вирішальну роль у підготовці міжнародних наукових проектів та посприяло отриманню підтримки від наукової спільноти за кордоном. Так, М.М. вдалося здавалося б неможливе – створити сучасну лабораторію в умовах українського сьогодення. Мабуть, це стало головною справою його життя, яка має продовжуватися нами, його учнями. Впевнена, що кожне його авторитетне Слово-заповіт стосовно необхідності розвивати Лабораторію, Університет, українську науку проросло в наших душах, а ім’я Миколи Миколайовича вже вписане золотими літерами в скрижалі нашої лабораторії, університету і напрямку електрохемілюмінесценції. Ми пишаємося тим, що він був нашим керівником і ми робили з Ним спільну справу. Світла йому пам’ять на довгі, довгі роки…
Автор – Музика Катерина Миколаївна (Професор кафедри біомедичної інженерії, член НТР, доктор технічних наук, с.н.с., член Асоціації випускників ХНУРЕ)
Знайомство з Миколою Миколайовичем почалось у 2001 році на 3-му курсі університету під час його лекції з «Біофізики», яку він почав з розповіді про біохемілюмінесценцію. Тоді я вперше прояснила для себе, чому світились світлячки (дитячі спогади про темні літні ночі в Сочі). Можливо від цього прозріння про світляків у мене з рук випала ручка, яка була зразу ж підхоплена Миколою Миколайовичем. Цей жест я оцінила не менше, чим розповідь про біохемілюмінесценцію. Пізніше з’ясувалось, що купання в джерелі у Саржиному Яру і відсутність потягу до шоколаду – у нас спільне. Тому рішення про вибір наукового керівника для магістерської підготовки здалось мені правильним і було підтриманим з боку М.М. Так співпало, що в день захисту моєї магістерської роботи надійшло повідомлення про отримання першого гранту від УНТЦ, керівником якого був проф. Рожицький. Вирішилась моя професійна доля на найближчі десять років, – я долучитись до спільної справи – розбудови лабораторії «Аналітична оптохемотроніка». «Ані дня без гранту», – казав Микола Миколайович і мав рацію, оскільки наукова група під його керівництвом на конкурсній основі виграла 4-и міжнародні проекти, які йшли один за одним (з 2005 по 2013 роки). Це був безпрецедентний випадок не тільки на рівні нашого університету, а й на рівні України. Так, лабораторія «Аналітична оптохемотроніка» отримала нове дихання – під егідою М.М. за рахунок грантів було проведено ремонт її приміщень, закуплено нове високотехнологічне обладнання. Згадується, як співробітники лабораторії зранку до смерканку займались столярними, слюсарними та іншими чорновими роботами, до речі, часто під насмішки колег з інших підрозділів. Зате потім на новій матеріально-технічній базі лабораторії розпочалася інтенсивна наукова робота – експериментальні дослідження, що тривали до ночі, публікації, звіти, конференції, виставки… Завдяки Миколі Миколайовичу багато хто з нас, його учнів, вперше побачили науковий світ за межами України, познайомились зі світовою науковою спільнотою… Свідомість розширилась… Збільшились масштаби мислення… Признаюсь, що в бочці з медом (аспірантура під керівництвом М.М.) – була не одна ложка дьогтю… Суперечки, гримання дверима, заяви на звільнення – це також було частиною процесу, але загартувало характер, – за що я теж вдячна своєму Професору. Мабуть, тому згодом він запропонував мені і докторантську підготовку, – і за це йому велике спасибі… …Вже майже 40 днів його нема з нами. Це важка втрата не тільки для рідних, а й для нас – його учнів і колег. … Присутність таких людей, як проф. Рожицький, у кожному університеті – на вагу золота. І річ не тільки в тому, що він був талановитим вченим та педагогом. А перш за все тому, що він – надзвичайно висока Людина у своїх філософських роздумах про місію Вченого і Педагога у сучасному прагматичному світі матеріального зиску. Неординарні думки Миколи Миколайовича, світогляд, інтелект, ерудиція, надзвичайна далекоглядність, багатогранність, манери та харизма – не залишили байдужими нікого, хто мав нагоду поспілкуватися з ним. Завжди елегантний, з легким шлейфом вишуканих парфумів… – його шляхетність разюче кидалась в очі. Впевнена, що ці думки поділяю не тільки я…Особисто для мене М.М. був справжнім Гуру, бо не тільки дав путівку у шлях науки, але й призвичаював до «високої планки» у всіх сферах життя. При всьому цьому Микола Миколайович мав складний суперечливий характер, іноді дозволяв собі нечувані зухвальства. «Ортодоксальний фізик», «збурювач спокою на кафедрі» – так його частенько називали в кулуарах. Але попри все, можливо, саме ці особливості характеру часто рухали ним, відкриваючи ті двері, в які інші, навіть, не спробували б постукати. Так, жага до всього нового та неординарного привела його на ЦНСІМ, де він почав навчати фізики іноземних студентів, які, до речі, дуже його любили. Згодом, прокладеним Миколою Миколайовичем шляхом, пішла вся кафедра, і тепер кожен 2-й на БМІ викладає англійською на «центрі Горбачова». У спогадах про нашого Професора не вдається відійти від піднесеної риторики, але, справді, він був дивовижною особистістю. М.М. прожив нелегке, але цікаве життя. Був дитиною війни, представником «золотої молоді» Харкова 60-х, студентом-відмінником, аспірантом, який згодом захистив свою кандидатську у «радянському Гарварді» – «МГУ»; чи не єдиним у Харкові доктором наук за двома спеціальностями одразу; непересічним меломаном із вражаючою колекцією дисків і пластин Елвіса, Сінатри, Джо Кокера та інших світових метрів. М.М. стверджував, що саме любов до джазу (а точніше до джазу «на кісках» у ті далекі часи залізної завіси) змусила його вивчити англійську. Згодом ця англомовність багато в чому визначила його долю в науці. Долання мовного бар’єру, комунікабельність, помножена на широку ерудицію, вишукані смаки і, безумовно, глибокі наукові знання, дали можливість ММ «обрости» стійкими особистими контактами з міжнародною спільнотою (науковою і не тільки). У свій час це зіграло мало не вирішальну роль у підготовці міжнародних наукових проектів та посприяло отриманню підтримки від наукової спільноти за кордоном. Так, М.М. вдалося здавалося б неможливе – створити сучасну лабораторію в умовах українського сьогодення. Мабуть, це стало головною справою його життя, яка має продовжуватися нами, його учнями. Впевнена, що кожне його авторитетне Слово-заповіт стосовно необхідності розвивати Лабораторію, Університет, українську науку проросло в наших душах, а ім’я Миколи Миколайовича вже вписане золотими літерами в скрижалі нашої лабораторії, університету і напрямку електрохемілюмінесценції. Ми пишаємося тим, що він був нашим керівником і ми робили з Ним спільну справу. Світла йому пам’ять на довгі, довгі роки…
Автор – Музика Катерина Миколаївна (Професор кафедри біомедичної інженерії, член НТР, доктор технічних наук, с.н.с., член Асоціації випускників ХНУРЕ)